Доля мічена, покалічена,
 А виною всьому вона –
Тричі проклята, в смерть приречена,
 Душогубка людей – війна

 

Для чого людству потрібна війна? Адже несе вона тільки сльози, горе, розлуку, смуток, руїни, пожарища, бідність, а найстрашніше – смерть. Коли перечитуєш сторінки історії нашого народу, то дивуєшся, як можна було вижити серед такої страшної війни нашим прадідусям і прабабусям, нашим дідусям і бабусям. Вони були молодими, повними життя. А ще красивими й роботящими. Жили й мріяли про кохання, сім’ю, добробут. Та чорним гайворонням налетіли на рідну землю вороги. І все щастя було перекреслене словом-жахом – війна. Відлуння її збереглось у наших серцях пам’яттю. Близько 400 білухівців пішли на фронт захищати свою Вітчизну.

    Як сиві води нашої тихоплинної річки Орчик, збігають роки. Журавлиними ключами відлітають у далекий вирій дні. Вже вкотре повертаються журавлики до отчого краю, та не повернуться наші односельчани, котрі загинули у роки Великої Вітчизняної війни. Їхні імена навічно викарбувані на граніті.

     На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 144 жителі села. Білухівка була окупована німець­ко-фашистськими загарбниками 20 вересня 1941 року, остаточно визволена військами Степового фронту 19 вересня 1943 року. 28 лютого 1942 ро­ку частини Червоної Армії, які прорвалися з боку Донбасу, на кілька днів визволили село. При від­ступі в лютому 1942 року фашисти розстріляли 33 жителів (в т. ч. 2 жінки), у вересні 1943 року ^:—2 жінок та 1 чоловіка. Білухівка була спалена на 60%, всю худобу вороги або вигнали, або побили.

     Минуть десятиліття, сотні літ, тисячоліття... Але я, пам’ять, передам всім, хто залишиться після нас, спогади – спогади героїв, спогади матерів та вдів, спогади дівчат і юнаків, спогади дітей війни, спогади солдатські мирних днів...

   Більш детально про воєнні роки нашого села ви можете дізнатися за цим посиланням: 

Пам'ять серця, чуєш, - залишайся вічно